Романович — Спробувала б ти, Галю, трохи заспокоїтися, перш ніж заходити на своє подвір’я! — гукнула від своєї хвіртки сусідка, важко спираючись на сапку. — Це ще з якого дива, Ганно Миколаївно? — Вікторія переклала важку полотняну торбу з помідорною розсадою в іншу руку, від якої вже заніміли пальці, і здивовано підняла брови. — А ти … Читати далі
— Ти й досі думаєш, що вона нічого не підозрює? Вона ж не сліпа, бачить, що ти від неї віддалився. — Мамо, не починай. Вона зручна, тиха, зайвих питань не задає, у хаті завжди чисто. Що мені ще треба? Помовчить, проковтне і далі житимемо. Оксана стояла під прочиненими дверима веранди й тримала в руках важкі … Читати далі
Осіння прохолода заглянула у вікна ще зранку, коли Ірина Петрівна втретє перевірила, чи вимкнена праска, і потягнула до дверей важку дорожню валізу. До цієї поїздки готувалися не один день: донька Марина сама подзвонила тиждень тому й наполягла, щоб мати приїхала погостювати хоча б на місяць. — Мамо, ми ж тепер бачимося тільки на великі свята, … Читати далі
Закривши парасольку, Данило миттю опинився біля дверей. У цей сирий жовтневий день він мав написати статтю про потреби дитячого будинку. … – Ось такі в нас справи, Даниле Івановичу: не вистачає ні інвентарю, ні одягу, та й для малечі потрібно ще дуже багато всього, — навіть волонтерів долучили, — зі світу по нитці, як кажуть. … Читати далі
— Бабусю! Тобі вже зараз варто шукати собі інше житло. Дев’ятнадцятирічна Олена стояла посеред затишної кімнати, накручуючи на палець темне пасмо, і дивилася в дзеркало шафи так, ніби господинею тут завжди була лише вона. Сімдесятип’ятирічна Ганна Петрівна повільно зняла окуляри й поклала їх на край вишитої серветки, після чого потерла скроні. Їй навіть здалося, що … Читати далі
— Подруго, діти забирають мене до себе! Прощавай, самотносте! — радісно ділилася з давньою приятелькою Олена, сидячи поруч із нею на старенькій дерев’яній лаві біля пишної калини, що вже стояла в багряному осінньому вбранні. Олена була просто на сьомому небі від щастя: лице сяяло усмішкою, очі блищали, а голос злегка тремтів від почуттів, теплих і … Читати далі
– Привіт, сестричко, ніяк до тебе не додзвонюся, – радісно сказав її двоюрідний брат Михайло, коли Олена ледь устигла схопити телефон, що задзвонив. – Ми з моєю дівчиною до вас у гості на дачу зібралися на тиждень, другий, а то на відпустку грошей немає. – Привіт, Михайле, – Олена захекалася: вони з чоловіком перед від’їздом … Читати далі
— Мамо, ви не ображайтеся, але ваші зимові чоботи й пальто ми вже в клунки поскладали, бо восени вам сюди повертатися немає сенсу. Оксана Степанівна так і завмерла на порозі власної квартири, тримаючи в руках торбу зі свіжим хлібом. Перед нею на підлозі стояла невістка Лариса в яскравому домашньому халаті. Вона саме туго зав’язувала шнурком … Читати далі
— Йди до своєї матері! — Оксана рішуче жбурнула кухонний рушник просто в бік Андрія, який сидів за столом. — Вона ж так за тобою скучила! Їж її пиріжки, слухай її поради! Їдь негайно! Рушник безсило впав на лінолеум під їхніми ногами. Андрій навіть не потрудився його підняти. Він сперся спиною на бік холодильника, повільно … Читати далі
«Тобі треба припиняти цю віддалену роботу, Кіро, до добра вона не доведе!» – сказала Тамара дочці — Кіро, ти взагалі коли востаннє на вулицю виходила? — Тамара стояла посеред кухні з пакетом продуктів і дивилася на дочку. — Тільки чесно. — Мамо, я не пам’ятаю. Навіщо мені виходити? — У сенсі — навіщо? На вулицю … Читати далі